"...В'язнями зими, зими, по парадних стигли ми. Невідомими,стали ми знайомими..."

Мені зимно... Мені зимно без тебе...Навіть весною...Сьогодні падає сніг...Майже так,як нашої зими...Достоту так...Ті спогади обпікають колишнім теплом...Сніг на скронях обпікає холодом...Так,як наше теперішнє...Я ховаю свої завше змерзлі руки в кишені...Пригадуєш, як колись так само ховала в твої?...Колись...

Ти був здатен розтопити лід в моєму серці...Ти був здатен зігріти мої руки диханням...Ти був...

Все минуло...Тільки час для мене зупинився, застряг, закупорився  в тій зимі...Без тебе вона сіра і мокра...Як сніг із дощем... Як сніг і сльози на моїх скронях...

Я думала, що здатна забути тебе, розтовкти кохання на друзки ,немов двірник кригу на асфальті, розтопити його, ніби жменю снігу в долоні, перетворивши на пару крапель води...

Натомість змерзла...Серцем... Дістала обмороження найтяжчого ступеня...Тепер воно, змерзле й змучене, здригається від шпичаків минулого...Таких,як сніг посеред весни... Таке не відігрієш чаєм і відвертою розмовою...

Таке минає болісно...

"Невдовзі зима занесе все, що так зігрівало нас..."